вул.Космодем'янської 3-А
тел.(06143)4-16-72
е-mail:school1voln@ukr.net

Главная | Регистрация | Вход |RSS Четвер, 23.11.2017, 17:39 Приветствую Вас Гість 
Пошук
Архив записей
Архив записей
Меню сайта
Календарь
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
МОЇ ЗНАННЯ
  • Інформаційно-освітня мережа "Мої знання"
  • Мини-чат
    Національна дитяча гаряча лінія Національна гаряча лінія

    Національно-патріотичне виховання

     

    2017 рік проголошено Роком Української революції 1917-1921 років. Відповідний Указ підписав Президент України Петро Порошенко. Цим Указом одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017-2021 роки визначено вшанування подій та видатних учасників Української революції 1917-1921 років.

    Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності

    Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

    Цікаво, що термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – “Велика Жовтнева соціалістична революція” та “Громадянська війна”. Усе, що не вписувалося в рамки “генеральної лінії партії”, подавалося як “контрреволюційне” та “буржуазне”. Проте, тим часом українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Їх роботу продовжили вітчизняні науковці в незалежній Україні. 

    Етапи революції 1917–1921 років

            березень 1917 – квітень 1918. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів;

    • 29 квітня – 14 грудня 1918. Правління гетьмана Павла Скоропадського;
    • грудень 1918 – листопад 1921.  Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.

    Доба Української Центральної Ради (березень 1917–квітень 1918)

    Перший етап Української революції розпочався відразу після перемоги російської Лютневої революції у Петрограді. В цей час у Києві було створено  національний представницький орган – Українську Центральну Раду (УЦР). Після Всеукраїнського національного конгресу вона з київської організації перетворилася на загальноукраїнську.

    У І Універсалі УЦР заявила про політичну мету – здобуття української автономії у складі демократичної федеративної Російської республіки. Автономна Україна мала включати території, де українці становлять більшість населення.

    ІІ Універсалом Центральної Ради утворено виконавчий орган влади – Генеральний Секретаріат.

    У багатьох містах колишньої імперії відбувалося українське національне піднесення. Українці, що входили до частини Російської імператорської армії та Російського імператорського флоту, збиралися на мітинги, “українізувалися” та визнавали УЦР.

    Після захоплення в Петрограді влади більшовиками надії на демократичний устрій Росії поступово розвіялися.

    ІІІ Універсалом УЦР проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Майже відразу вона зазнала більшовицької агресії з боку Росії. У розпалі бойових дій УЦР проголосила незалежність УНР (ІV Універсал). Незважаючи на героїзм під Крутами та в інших нерівних боях, українські війська відступили. УНР уклала перший в новітній історії України міжнародний договір у Бресті. Дипломатичне визнання та військова допомога Центральних держав зміцнили УНР і дали змогу відвоювати окуповані більшовиками території.

    Доба Гетьманату (квітень–грудень 1918)

    Здобувши владу, гетьман Павло Скоропадський скористався нетривалим мирним періодом для зміцнення основ української державності. В період Гетьманату була розбудована дієва регіональна адміністрація. Вона контролювала найбільшу за весь час Української революції в територію, а також вела перемовини про входження до складу Української Держави Криму та Кубані. Українська Держава була визнана 30 країнами. За гетьмана в Україні було відкрито Кам’янець-Подільський університет, засновано Академію наук, закладено основи Української автокефальної православної церкви, здійснено інші важливі починання. Амбітна військова реформа не була завершена через несприятливу зовнішню та внутрішньополітичну ситуацію. Здобутками державотворення періоду Гетьманату скористалася відновлена УНР.

    Доба Директорії (грудень 1918–листопад 1921)

    Директорія відновила республіканський лад і демократичне правління в Україні. Акт Злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР) засвідчив волю українського народу до Соборності. Скликаний Директорією Трудовий конгрес, забезпечив широку представницьку основу української влади. У Паризькій мирній конференції, де вирішувалася доля учасників Першої світової війни, взяла участь українська делегація. Увесь цей період УНР вела важкі бої за незалежність і територіальну цілісність. Разом із Галицькою армією, Армія УНР демонструвала героїзм і не капітулювала навіть тоді, коли під українським прапором залишалися кілька невеликих повітів. Контрнаступи березня 1919-го, Офензива на Київ–Одесу, Перший Зимовий похід засвідчили волю українців до боротьби. Укладання Варшавської угоди заклало фундамент тривалого українсько-польського альянсу і надало примарний шанс на перемогу навесні 1920 року. Проте навіть кинуті союзником напризволяще  українські вояки не полишали спроб закріпитися на рідних землях. До листопада 1921 року тривав масовий повстанський рух.

    Західно-Українська Народна Республіка (листопад 1918–липень 1919)

    Розпад Австро-Угорської монархії, прозваної “клаптиковою імперією”, відкрив шлях до незалежності її народів. Галичина – східна частина австрійського коронного краю – від початку стала ареною суперництва українського та польського національно-визвольних рухів. Права на неї заявили одночасно Українська національна рада та Польська ліквідаційна комісія. Українці Закарпаття та Північної Буковини тяжіли до своїх братів-галичан, але їхні землі також були об’єктом зазіхання сусідніх народів і держав.

    Змагання за першість у Львові виграли українці, які швидко і рішуче встановили контроль над краєм. Ці події увійшли в історію як Листопадовий чин. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії запроваджував назву нової держави – Західно-Українська Народна Республіка. Однак закріпити успіх галичани не змогли. Після місяця затятих боїв українці були змушені залишити свою столицю. Утворився протяжний українсько-польський фронт. Спочатку бої носили позиційний характер. Це надало змогу ЗУНР облаштувати державні справи: провести реформи, сформувати дієвий уряд, адміністрацію, військо.

    Допомога Києва, на яку розраховували державні мужі ЗУНР, підписуючи Акт Злуки 22 січня 1919 року, не допомогла виграти війну з Польщею. Зміцнілі польські війська за підтримки переможної Антанти окупували майже всю Східну Галичину. Відчайдушний контрнаступ – Чортківська офензива – лише ненадовго виправив ситуацію. Врешті уряд і армія ЗУНР були змушені перетнути Збруч і об’єднатися із силами Директорії на Поділлі.

    У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично поховав самостійницькі плани урядів УНР і ЗУНР. Раніше, 1918-го Румунія окупувала Буковину, 1919-го до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 pоку на Паризькій конференції – її приєднано до Польщі.

    Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції було проголошено незалежність України, продемонстровано можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу. Це був вагомий і багато в чому трагічний досвід державницько-правової розбудови України.

    З метою вшанування традицій боротьби за незалежність і соборність України і військової доблесті захисників рідної землі, визнання історичного значення подій, пов'язаних з визвольною боротьбою початку XX століття та утвердженням української державності у формі Української Народної Республіки, Української Держави і Західноукраїнської Народної Республіки, У школі заплановано та проводиться низка заходів з відзначення 100-річчя Української революції 1917-1921 років. Окрім історичних уроків та виховних годин із зазначеної теми в шкільній бібліотеці організовані тематичні виставки: 

    Виставка-роздум: «Українська Революція: Доба Центральної Ради;

    Виставка – хроніка: «Це нашої історії рядки: Українська Революція 1917 – 1921 років».

     7 жовтня для учнів 9-10 класів була проведена бібліотечно- інформаційна година під назвою: «Історичне значення Української революції 1917 – 1921років», з переглядом   документального фільму «Хроніка Української революції 1917-1921 років» та обговоренням книги І. П. Мазепи " Україна в огні й бурі революції 1917-1921 рік".

       

     

    Бібліотечне краєзнавство

    в роботі з дітьми

     

    РАТСЬКІ МОГИЛИ ВІЛЬНЯНЩИНИ"

        

    Яків Васильович Бочаров       

    • у цій братській могилі похований Герой Радянського Союзу Яків Васильович Бочаров, командир розрахунку 45-мілімітрової протитанкової гармати 76-го гвардійського стрілецького полку, 27-ї гвардійської дивізії, 8-ї гвардійської армії. У 1943 році на вузькій ділянці фронту між с. Любимівка біля ст. Янцеве німці пішли в контратаку двома ротами піхоти і 20-ма танками. Командир гармати Я.В. Бочаров знаходячись на лінії атаки ворога підпустив ворожі танки на 300 м і відкрив вогонь. Таким чином був підбитий один ворожий танк. Один з бійців артилеристського розрахунку був убитий, інший тяжко поранений. В той момент, коли біля гармати залишилось лише двоє воїнів, вони підбили другий танк ворога, але в цей момент загинув передостанній солдат. Бочаров Яків Васильович залишився один… Поранений у ліву руку він підбив третій танк. У нього закінчилися боєприпаси, він відкрив вогонь з автомата на наступаючу піхоту, встановивши його на лафеті гармати. Від прямого влучення ворожого снаряду відважний артилерист загинув. 22 лютого 1944 році йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Для увічнення подвигу цього воїна було встановлено 45 мм польову гармату, яка знаходиться на території меморіального комплексу. На його честь названо вулицю у м. Вільнянську, на якій кожного року до 9 травня починається свічкова хода.
    •  

     

      

    Ахмед-Сафа Гайсін

    Командир 185-го гвардійського стрілецького полку.

    На початку листопада 1943 року довелось замінити загиблого командира роти. Під час бою під його командуванням було відбито 13 ворожих контратак, особисто знищів понад 20 німецьких солдат і офіцерів. Посмертно Герой Радянського Союзу.

     

     

     

        

    Валерія Йосипівна Гнаровська

     

    Санінструктор 907-го стрілецького полку 244-й стрілецької дивізії 12-й армії Південно-Західного фронту, рядовий. Валерія Гнаровська врятувала життя багатьом бійцям і офіцерам. Тільки в бою у села Гола Долина Слов'янського району Донецької області України вона винесла з поля бою 47 поранених. Захищаючи поранених, знищила понад 20-і солдат і офіцерів противника. 23 вересня 1943 року в районі села Іваненки, нині сіло Гнаровське Вільнянського району Запорізької області України, відважна дівчина зі зв'язкою гранат кинулася під танк і підірвала його. Похована в селі Гнаровське.

     

       

    Петро Спиридонович Зачиняєв

    Лейтенант Петро Спиридонович Зачиняєв у ніч з 25 на 26 вересня 1943 року забезпечував форсування р. Дніпро у районі с. Губинське, був командиром взводу. Кілька разів під безперервним вогнем ворога на катері перевозив наш десант на правий берег Дніпра. Під час обстрілу катера німецькими літаками від розриву куль загорілися бензобаки. Лейтенант Зачиняєв разом із катеристами відчепили катер від понтонів з десантом і цим врятували від вибуху їх і 300 воїнів. Лейтенант у цьому бою був поранений і через три години помер. Похований у с. Тернівці, де йому було встановлено обеліс

     

    ПИСЬМЕННИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ

    Воробйов Іван Герасимович

     

    Воробйов Іван Герасимович (28 грудня 1920 року, с. Чудцеве Новопетрівського району Московської області) — ветеран Великої Вітчизняної війни, талановитий поет, краєзнавець, активний громадський діяч, людина щирого серця і чистої совісті. Нагороджений численними нагородами та відзнаками, засновник Вільнянського краєзнавчого музею - почесний мешканець Вільнянська та району.

    Біографічна замальовка
    біографічна розвідка любязно надана Вільнянським краєзнавчим музеєм

    Серед видатних людей нашого краю почесне місце займає Іван Герасимович Воробйов – ветеран Великої Вітчизняної війни, талановитий поет, активний громадський діяч, людина щирого серця і чистої совісті. Довгий життєвий шлях за плечима старого воїна, це шлях, сповнений тривог і труднощів і освітлений любов’ю до людей і відданістю Батьківщини.
    Народився Іван Герасимович Воробйов 28 грудня 1920р. в с. Чудцеве Новопетрівського району Московської області. В працелюбній селянській сім’ї виховувалось п’ятеро дітей – всі хлопчики. В 1928р. маленький Іван пішов до школи, закінчив 4 класи, а потім навчався в районній школі , де закінчив 7 класів. В 1939р. Осташівське педагогічне училище. Тут, в селищі Осташеве, почав працювати в районній газеті “Сталінський шлях”.
    В кінці серпня 1939р. за ініціативою газети “Московська правда” здібного юнака направили на навчання в літературний інститут ім. Горького в Москві. Але навчатися не довелось, тому, що отримав повістку з військкомату на призовну комісію , якою в кінці вересня був призваний до лав Червоної Армії і направлений для проходження військової служби в Забайкальський військовий округ.
    В 1941р. повинен був звільнитися, але не встиг – розпочалась Велика Вітчизняна війна. Відтоді Іван Герасимович на багато років пов’язав свою долю з армією і військовою справою.
    Молодого бійця в складі групи сержантів направили в Забайкальське піхотне училище на курси лейтенантів. Після шестимісячного навчання Іван Герасимович отримав звання лейтенанта і був залишений викладачем в цьому ж училищі. Почав працювати викладачем, хоч сам ще був зовсім молодим. Справжній патріот прагнув бути на фронті, бити ворогів і боронити рідну землю. Тому Іван Герасимович і його товариші-лейтенанти звернулись з листами до командуючого Забайкальським фронтом з проханням, щоб їх відправили на фронт. Але їм було відмовлено, їх праця потрібна була тут, в училищі, адже навчати військовій справі і поповнювати армію новими силами було вкрай необхідно. Крім того, відчайдушні лейтенанти отримали догану і покарання – чистити коней в конюшнях.
    Згодом Іван Герасимович став командиром батареї 675 артилерійського полку 209 стрілкової Хін ганської дивізії 17 армії Забайкальського фронту, яким керував тоді маршал Маліновський. Після перемоги в травні 1945р. ще продовжувалась війна з мілітаристською Японією.
    З 9 серпня 1945р. по 3 вересня 1945р. Іван Герасимович приймав участь у боях з Японією. В той час він займав посаду начальника розвідки полку. Наші війська пройшли через територію Монголії і на землях Китаю почали вести бойові дії роти Квантунської армії. З боями були звільненні китайські міста Чифан і Шанхайгуань. 23 серпня група ворожих розвідників здійснила на падіння на наших бійців. Під час цього бою Іван Герасимович отримав кульове поранення в руку і плече.
    Нарешті була одержана перемога над ворожою Японією, людство було звільнене від світового фашизму. А військова служба Івана Герасимовича продовжувалась. 20 років відслужив він у Забайкаллі. Був командиром артилерійського дивізіону, начальником полкової школи з підготовки сержантів. За бездоганну багаторічну службу в армії він був нагороджений багатьма відзнаками.
    З 1963 по 1971р. Іван Герасимович проходив службу в Вільнянському районному військовому комісаріаті на посаді військового комісара. Після звільнення в запас в званні підполковника став активним діячем громадського життя району. Його цікавило все – історія Вільнянського краю, який став рідним, життя ветеранів Великої Вітчизняної війни, громадські справи міста і району.
    Іван Герасимович був одним із засновників Вільнянського районного краєзнавчого музею. За роки з 1968 по 1971 актив музею зібрав більше як 2000 експонатів – від археологічних знахідок до документів повоєнної доби. Музей, тоді ще на громадських засадах, було відкрито 30 червня 1971р. Розміщався він тоді в звичайному будинку сільського типу, де було 6 невеликих кімнат. Першим директором музею став старий товариш Івана Герасимовича Микола Інокентійович Сибіряков – учасник громадянської війни, на той час пенсіонер. Івана Герасимовича було обрано головою ради музею. А з 1973р. по 1955р. він працював директором музею. Завдяки його дослідницькій і збиральницькій діяльності, завдяки ентузіазму і наполегливій праці музей безперервно поповнювався новими матеріалами. Згодом музей отримав інше приміщення – колишню будівлю відділу освіти за адресою вул. Леніна, 41. До Дня Перемоги 9 травня 1985р. музей було урочисто відкрито в новому приміщенні, першими його відвідувачами були ветерани. В 1995р. музей – творіння рук таких самовідданих ентузіастів, як Іван Герасимович – отримав статус державного.
    Добре знаючи історію нашого краю, І.Г.Воробйов приймав участь у написанні і виданні “Книги пам’яті” і “Книги скорботи”, присвячених вшануванню пам’яті полеглих на фронтах і розстріляних мирних жителів нашого району в роки Великої Вітчизняної війни. Під час цієї роботи Іван Герасимович тричі виїжджав для дослідження в архів Міністерства оборони СРСР м. Подільська Московської області та у військово-медичний музей м. Санки-Петербурга. Так він виявив прізвища 5200 радянських воїнів, загиблих під час звільнення нашого району, імена яких раніше були невідомі.
    Активну участь приймав І.Г.Воробйов в роботі Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Завдяки його ініціативі і наполегливості були встановлені такі пам’ятники нашого міста: пам’ятник танкістам 25-го танкового корпусу, які в лютому 1943р. здійснили рейд по тилах ворога; пам’ятник на честь подвигу Героя Радянського Союзу Я.В.Бочарова, який загинув під час визволення нашого району від німецько-фашистських загарбників; інші пам’ятні знаки.
    В 1985р. Івану Герасимовичу за заслуги в справі виявлення, охорони, збереження та пропаганди пам’яток було присвоєне звання Почесний член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
    Кім того, І.Г.Воробйов був методистом районного відділу культури по музеях і пам’ятниках, ректором народного університету культури при Товаристві охорони пам’яток історії та культури, лектором районної організації спілки “Знання” з військово-патріотичного виховання.
    А ще Іван Герасимович – талановитий самобутній поет. Своїм наставником в царині літератури він вважає О.Т.Твардовського, з яким йому довелось зустрічатись. Велика кількість віршів написана І.Г.Воробйовим. Він видав 13 збірників поезій про Батьківщину, на тему Великої Вітчизняної війни, про кохання. Серед них – “Солдатські зорі”, “Світло Вітчизни”, “Мій біль”, “Позивні серця” та інші. Твори поета друкувались в різних виданнях: “Молоді голоси”, “Радянський воїн”, “Прапор”, “Питання теорії літератури”.
    Заслуги Воробйова перед Батьківщиною відмічено численними нагородами, серед яких два ордени Червоної Зірки, медалі “За бойові заслуги”, “За перемогу над Японією”, ордени Богдана Хмельницького і інші.
    Сьогодні Іван Герасимович не зважаючи на поважний вік продовжує активну життєву позицію, приймає участь в громадському житті району, є головою районної ради ветеранів війни і праці.
    Про свою роль в історії, про свій життєвий шлях наш славний земляк написав такі поетичні рядки:

    Наше поколение.
    Уходим мы.
    Нас с каждым годом меньше.
    Настанет день и совершится рок,
    Уйдет последний, лаврами увенчан,
    Солдат, что мир от скверны уберег.

    По-разному оценят нас потомки
    И воздадут нам каждое свое,
    Лишь только правду у могильной кромки
    Не расклевало б грязное вранье.

    Мы сделали что нужно для Победы, -
    Живые и все павшие в бою, -
    Судьбы своей превратности изведав,
    Спасли святую Родину свою.

    Потом, не сняв ремней и гимнастерок,
    Восстановили села, города.
    И радовались, если на пригорок
    Взбирался дом от нашего труда.

    И с гордостью партийные билеты
    В спецовках и рабочих пиджаках
    Несли с собой в закаты и рассветы,
    Мозоли набивая на руках.

    По нашим судьбам прокатились войны,
    И голод грыз у родословной нить…
    Свой трудный век прожили мы достойно,
    Не стыдно нам в историю входить.

     

             

                 

    Наша школа
    Інтернет ресурси
  • Міністерство освіти і науки України
  • Нормативно-правова база МОН
  • Запорізька обласна державна адміністрація
  • Обласне управління освіти і науки
  • Український центр оцінювання якості освіти
  • Дніпропетровський регіональний центр оцінювання якості освіти
  • Вільнянський відділ освіти
  • ЗОІППО
  • ІСУО Інформаційна система управління освітою
  • Науково методичний центр
  • Регіональний науково-методичний центр інформатики та інформаційних технологій ЗОІППО
  • Wiki ciit.zp.ua (стара платформа)
  • ЗапоВікі (нова платформа)
  • Віртуальні РМО вчителів Вільнянського району
  • «КУРС:Школа»
  • «Тренінг "Цифрові технології"»
  • «Система Репозитарій»
  • ПРЕДМЕТНІ БЛОГИ
  • ВО Блог "Методичний ориєнтир" (Ганова Л.П.)
  • Блог вчителів інформатики
  • Блог вчителів фізики
  • Блог вчителів історії
  • Блог вчителів математики
  • Блог вчителів української мови
  • Блог вчителів трудового навчання
  • Блог вчителів біології
  • Блог вчителів музики
  • Блог вчителів образотворчого мистецтва
  • Блог вчителів фізкультури
  • ЦДЮТ
  • Блог вихователів ГПД
  • Конкурси
  • "Соняшник"
  • "Sunflower"
  • "Геліантус"
  • МОЇ ЗНАННЯ
  • Інформаційно-освітня мережа "Мої знання"
  • Відкритий світ
  • Відкритий світ
  • е-Уроки національного проекту
  • Разное
  • Официальный блог
  • Инструкции для uCoz
  • Архив записей
    Архив записей
    Наш опрос
    Оцените мой сайт
    Всього відповідей: 103
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2017